Неореалізм — про чесність, без купюр

Друге інтерв'ю через зображення Андрія Шептунова.
Сьогоднішня стаття присвячена художниці HolyKateryna. Вона народилася в Одесі, а зараз живе і працює в Барселоні. Ми визначаємо її стиль як неореалізм — підхід, який повертає мистецтво до його головної місії: чесно відображати життя. Але перш ніж представити художницю, давайте згадаємо, що таке неореалізм.

Неореалізм — це не просто художній напрям, а виклик своєму часу. Він з'явився в Італії в середині 1940-х років як реакція на руйнування і кризу після війни. Художники і кінематографісти більше не прагнули створювати ілюзорні світи — вони прагнули показати життя таким, яким воно було насправді: без прикрас, суворим і без купюр.

Класичними прикладами італійського кіно того періоду є фільми Роберто Росселліні «Рим, відкрите місто» (1945) і Вітторіо Де Сіка «Велосипедисти» (1948). Ці фільми знімалися на вулицях, з непрофесійними акторами, простими діалогами — і саме завдяки цьому вони стали глибоко правдивими. Їхніми головними героями були звичайні люди, життя яких раніше рідко було в центрі уваги. У цьому полягала їхня сила.

Неореалізм також знайшов своє відображення в живописі. Художники відмовилися від ідеалізації, натомість вирішивши зображати втомлені обличчя, робітничі квартали, сільські пейзажі. Картина стала не прикрасою, а документом моменту. Мистецтво вийшло за межі академічної традиції і перетворилося на свідчення реального людського досвіду.

Сьогодні, дивлячись на сучасну Україну, неореалізм резонує з особливою гостротою. У контексті війни та соціальних потрясінь чесне мистецтво стає формою документальної пам'яті та діалогу з суспільством. Це традиція, яка нагадує нам: справжня цінність мистецтва полягає в сміливості дивитися правді в очі.

Самопрезентація HolyKateryna

«Я родом з Одеси, квітучого і чудово спокійного міста на півдні України. З дитинства я мріяла стати кольором червоної фарби. Всесвіт подарував мені можливість розкривати на полотні приховані сторони фантастичного життя.
Я бачу себе документалістом своєї уявної реальності. Мої роботи передбачають майбутнє, розповідають історії персонажів, народжених у моїх внутрішніх світах. Я стираю межі між жанрами та станами буття, приймаю хаос і вітаю дивне. Для мене мистецтво — це портал, з якого глядач виходить перетвореним».