Софія Булгакова: «Одеса — завжди на крок попереду світу»

Третє інтерв’ю через зображення від Андрія Шептунова.

Сьогодні ми зосереджуємо увагу на Софії Булгаковій, яка народилася в Одесі, але зараз творить у Нідерландах. Вона працює в галузі ArtScience — на перетині наукового дослідження та художнього вираження. Почавши з навчання скульптурі в Києві, Софія пройшла шлях через фотографію та медіа часу в Лондоні, що завершився у міждисциплінарній програмі ArtScience у Гаазі.

Її проєкти поєднують проєкційні техніки, звук, штучний інтелект та розширену реальність, перетворюючи інсталяції й перформанси на занурювальні середовища, де глядач є не просто спостерігачем, а активним учасником дослідження сприйняття, пам’яті та уяви. Роботи Булгакової були представлені на провідних фестивалях та в інституціях Нідерландів, Німеччини, Китаю та інших країн.

Перш ніж перейти до нашого інтерв’ю, варто коротко пояснити суть самого ArtScience.

ArtScience — це сучасний напрям у мистецтві, що поєднує наукові методи, передові технології та концептуальну думку. Він спирається на досягнення в біотехнологіях, штучному інтелекті та цифрових медіа, щоб водночас досліджувати й естетично переосмислювати складні процеси. У його основі лежить синтез науки й мистецтва, де лабораторні практики стають частиною художнього творення. Митці, які працюють у цій сфері, використовують найсучасніші інструменти для створення трансдисциплінарних проєктів, що долають традиційні межі й відкривають нові способи сприйняття світу. У такий спосіб наукові й технологічні явища не лише перекладаються у художню форму, але й постають як захопливі та доступні для ширшої аудиторії.

1. Ви часто працюєте зі сприйняттям і пам’яттю. Що для вас важливіше — те, як глядач розуміє роботу, чи те, як він її відчуває?

Для мене досвід аудиторії завжди на першому місці. Я створюю середовища, де люди можуть активно взаємодіяти власним тілом — відчувати, рухатися, занурюватися. Через цей тілесний досвід вони поєднуються з темами, які я досліджую — чи то пам’ять, ідентичність, чи колективні ритуали. Розуміння може прийти пізніше, але відчуття й присутність є точками входу.



2. Чи існує для вас різниця між глядачем у музеї та глядачем онлайн, у VR чи XR-просторі? Чи змінюється ваша роль як художниці залежно від формату?

Я часто намагаюся впроваджувати XR у музейний простір, працюючи на перетині фізичного середовища та занурювальних технологій. Для мене справа не у виборі між фізичним і віртуальним, а у створенні діалогу між ними. Наприклад, у проєкті OTHERWORLDS учасники плетуть квіти та виконують прості ритуали у реальному просторі, які згодом безшовно зливаються з віртуальними ландшафтами. Така комбінація дозволяє аудиторії залишатися вкоріненою у власному тілі, водночас занурюючись в інший світ — де фізичне й цифрове підсилюють одне одного, а не конкурують.

3. В ArtScience проєкти часто народжуються на перетині лабораторії та студії. Ким ви себе більше відчуваєте на початку нового проєкту — художницею чи дослідницею?

Я завжди починаю як художниця, але моя допитливість дуже швидко веде мене до досліджень. Я читаю, експериментую, співпрацюю з науковцями та технологами — але саме мистецтво дає мені свободу долати межі, поєднувати знання й уяву без необхідності доводити гіпотезу. Тож я б сказала, що я і художниця, і дослідниця, але мій вхід завжди художній.

Іноді я починаю з явища, яке мене захоплює — сенсорного сприйняття, культурного ритуалу чи технологічної поведінки — і вже звідти формую концепцію. Концепція є ключовою, бо вона дозволяє мені окреслити не лише досвід глядача, але й соціально-політичні питання, які я хочу порушити. Моя допитливість тоді веде мене до досліджень: читання, експериментів і співпраці з науковцями та технологами. Мистецтво дає мені свободу сплітати ці нитки воєдино, щоб аудиторія могла активно взаємодіяти тілесно, водночас усвідомлюючи ширші культурні чи політичні наративи, закладені у роботі.



4. Багато ваших робіт пов’язані з Україною, традиціями та війною. Як ви почуваєтеся, коли переносите такі особисті й колективні травми в мистецький простір?

Це складно, але водночас глибоко необхідно. Для мене трансформація травми у мистецтво — це не лише особистий акт, а й спосіб утримувати простір для спільноти та зберігати увагу. Такі роботи, як Спомини (Spomyny), що збирає звукові спогади й свідчення всередині скульптурного середовища з труб, чи we all woke up today from some kind of explosions, де мої власні тексти з першого року вторгнення закодовано у стереограми й розчинені аналогові проєкції, є способами продовження інформаційного потоку. Вони гарантують, що розмова про злочини в Україні не зникне в тиші. У такий спосіб мистецтво стає і пам’яттю, і опором, поєднуючи індивідуальний досвід із колективним голосом.

5. У сучасному медіамистецтві часто говорять про «перевантаження технологіями». Коли ви вирішуєте, що технологій у проєкті вже достатньо і час зупинитися?

Я сприймаю технологію як медіум, а не обов’язково як повідомлення. Окрім більш критичних робіт, присвячених самій технології, я використовую сучасні інструменти як медіа свого часу — так само, як колись художники працювали з плівкою чи фотографією. Для мене завжди важливо підкреслити досвід або посилити концепцію, а не продемонструвати інструмент. Мене захоплює історія технологій, тому мої роботи часто рухаються між аналоговими проєкційними техніками, VR-середовищами, системами ШІ та іншими. Кожен медіум несе власну часову й культурну вагу, і я використовую його лише тоді, коли він поглиблює зустріч аудиторії з роботою.



6. Проєкт Спомини побудований на звуках пам’яті. Який звук із вашого дитинства чи минулого є для вас найсильнішим і чому?

Для мене це голоси й розмови, які я чула в ресторані моїх батьків в Одесі. Цей постійний потік діалогів — уривки історій, сміх, суперечки, повсякденні обміни — сформував моє сприйняття пам’яті. Можливо, саме тому голоси й усні розповіді зараз мають таке велике значення в моїй творчості. У таких проєктах, як Spomyny, я переплітаю свідчення й висловлені слова, дозволяючи особистим і колективним спогадам резонувати крізь звук.

7. Яка технологія зараз надихає вас найбільше або лякає найбільше?

Штучний інтелект для мене водночас і захопливий, і тривожний. У своєму проєкті Sensitive Guidelines я досліджую, як генеративні інструменти відтворюють пропаганду, цензуру й упередження — особливо щодо воєнного контенту з України. Мій підхід критичний: мене менше цікавить ШІ як видовищність, і більше — викриття систем, що стоять за ним, із питанням, чиї історії замовчуються, а чиї підсилюються. ШІ надихає мене як творчий медіум нашого часу, але водночас і лякає тим, як легко він може спотворювати наративи та формувати сприйняття без будь-якої відповідальності.



8. Якби вам довелося пояснити свою творчість п’ятирічній дитині, з якої роботи ви б почали?

Я, мабуть, почала б із ранніх робіт, як-от Inevitably Blue чи YOU ARE SOURCE PROJECTION AND REFLECTION. Вони повністю побудовані на досвіді та зосереджуються на унікальному сприйнятті кожної людини — майже як гра, правила якої визначаються тим, як ти бачиш, рухаєшся й реагуєш. OTHERWORLDS також має цю ігрову якість: учасники плетуть квіти, співають або взаємодіють із віртуальними ландшафтами. Усі ці роботи запрошують досліджувати з цікавістю, ніби потрапляючи у світ магії, де власна присутність завершує художній твір.

9. Ваші проєкти часто існують у різних країнах і контекстах. Чи помічали ви різницю в тому, як вашу роботу сприймають в Україні та в Європі?

Я вважаю, що мистецтво завжди існує в контексті, і саме контекст формує його сприйняття. Деякі з моїх останніх робіт створені з думкою про міжнародну аудиторію — щоб навчати, наближати людей до українського досвіду війни та дозволяти їм хоча б на мить опинитися на нашому місці. Водночас інші роботи рухаються у протилежному напрямку: вони створені з думкою про українців як про ідеальних учасників, відкриваючи способи відновлення зв’язку з традиційною спадщиною, спільними ритуалами та культурною стійкістю. Обидві перспективи для мене важливі, адже вони відкривають різні шляхи до емпатії, пам’яті й зцілення.



10. Якби у вас була можливість створити проєкт без обмежень бюджету чи технологій, з чого б ви почали?

Я завжди мріяла працювати над масштабною кіно- чи театральною постановкою — і це бажання досі живе в мені. Але я б не хотіла використовувати ці медіа у звичних формах. Я уявляю собі найдивніше й найнеочікуваніше їх застосування: гібридний простір, де кіно, перформанс, інсталяція й ритуал зливаються воєдино. Постановку, яку не просто дивляться, а проживають, де межі між сценою, екраном і глядачем повністю зникають.

11. У ваших роботах часто з’являються ритуали й традиції. Що приваблює вас у них у контексті медіамистецтва?

Ритуали — це позачасові технології: вони структурують колективний досвід, формують пам’ять і поєднують нас із чимось більшим, ніж ми самі. У своїй практиці я переосмислюю їх через сучасні медіа, щоб показати, що вони не є залишками минулого, а живими формами знання. Чи то через XR, чи через аналогові проєкції — я прагну, аби глядачі відчували той самий колективний ритм і символічну глибину.



12. Співпраця, здається, є центральною у вашій творчості. Яку роль відіграють колаборатори у вашому процесі?

Співпраця є життєво необхідною. Багато моїх робіт занадто складні, щоб існувати без інших голосів — звукорежисерів, технологів, перформерів, спільнот. Але окрім навичок, співпраця приносить перспективи, які кидають мені виклик. Вона відсуває роботу від того, щоб бути лише моєю історією, дозволяючи їй стати багатошаровою, колективною та більш щедрою до аудиторії. Я надзвичайно вдячна всім, з ким працюю — моїм давнім колабораторам і учасникам.



13. Як ви балансуєте особисте й політичне у своєму мистецтві?

Для мене вони нероздільні. Особисте завжди несе сліди політичного, особливо якщо походиш з України в цей історичний момент. Коли я ділюся особистим спогадом, як у we all woke up today from some kind of explosions, він одразу віддзеркалює ширші реалії війни та вимушеного переселення. А коли я звертаюся до політичних тем, я вкорінюю їх в інтимних деталях — голосах, жестах, звуках — щоб вони залишалися людяними й близькими.

Софія Булгакова вирізняється як один із молодих голосів, що формують цей напрям, поєднуючи у своїй творчості унікальні українські культурні корені та міжнародні перспективи. Для тих, хто бажає глибше зануритися у її мистецький всесвіт — від звукових ландшафтів до занурювальних ритуалів — радимо відвідати її сайт (sophiabulgakova.com) та стежити за новими проєктами в соціальних мережах.